top of page

Історія школи!

      Дореволюційний період становлення та розвитку народної освіти у селі Кибинці характеризується діяльністю двох земських народних училищ.

 Найпершим світським навчальним закладом  у нашому селі стало земське народне двокласне училище, відкрите  25 листопода 1867 року та засноване сільською громадою. Приміщення училища знаходилось на подвір'ї волосного правління. Глинобитна будівля під залізним дахом мала три класні кімнати, вестибюль та дві учительські квартири. Збудували  це приміщення спільними зусиллями кибинської громади та миргородського земства. Будівля була низькою та темною, класи розташовувались незручно—до одної з кімнат доводилось заходити через квартиру або сусідній клас. Іншим недоліком приміщення школи була відсутність коридорів і роздягалень—учнівський одяг скидався у велику купу в холодних та брудних сінях де і без того повітря через відсутність вентиляції скоро псувалось.

     На час відкриття училища Миргородське земство виступало як ініціатор і меценат закладу освіти. Всі питання пов'язані з навчально-виховним процесом знаходилися у віданні Миргородської повітової Училищної ради та Інспектора народних училищ. Матеріальне забезпечення школи частково лягало на плечі на плечі сільської громади, хоча сучасники зазначали, що селяни виявляли скупість у виділенні кошт на найм прислуги, опалення та інші господарські потреби. Зокрема,  у 1883 році на утримання училища земство надало 398 рублів 61 копійку, місцева громада обмежилась 25 рублями.Розподіл грошових надходжень належав до компетенції попечителя, та Кибинське училище тривалий час не мало свого «опікуна».  Одним із перших попечителів був Л.Н. Пищемука, а з 1886 року попечителькою нашої  школи стала кибинська поміщиця  Любов Олександрівна Вульферт—дружина губернського секретаря О.К. Вульферта. Пізніше її справу продовжили сини—Борис Опанасович та Михайло Опанасович. Попечителі, зокрема, безкоштовно відпускали дрова на опалення школи, а 1906 року Б.О. Вульферт пожертвував на шкільну бібліотеку 100 рублів. Цього ж року народне училище отримало, нарешті, нове приміщення. Це була цегляна будівля під черепичним дахом, з трьома класними кімнатами, коридором  та квартирами для трьох учителів. Однак, вже тоді ставало очевидним те, що нова школа не вмістить всіх бажаючих, оскільки роком раніше  (у 1905), у ній  навчалось 165 учнів  і 40 дітей при прийомі до школи отримали відмову. Відкриття паралельних класів було можливе у старому приміщенні та воно потребувало ремонту підлоги і печей. Всі витрати на ремонт та придбання меблів знову лягли на плечі Миргородського земства.

       Населення Кибинської волості постійно зростало. Так, на 1911 рік у 58 населених пунктах волості проживало 12022 людей, із них 1081 дитина. У шести земських та чотирьох церковно-парафіяльних школах (успіх відкриття яких був особистою заслугою волосного старшини Проскури) навчалось  80%  дітей. Подібна ситуація вимагала подальшого розширення мережі освітніх закладів. Повітові земську управу в цей час очолював вже згадуваний нами кибинський поміщик  Борис Опанасович Вульферт.   Звісно ж, не випадково у 1912 році наша сільська школа отримала двоповерховий дерев'яний будинок, а в її приміщенні на кошти земської повітової управи відкрито однокласне земське народне училище.

Так у Кибинцях, протягом 1912—1917 років паралельно працювали два народних земських училища.  Перше було двокласним і з 1914 року мало чотири комплекти, які розмістились у новозбудованому двоповерховому цегляному приміщенні (саме у цій будівлі розміщується  Кибинська ЗОШ І—ІІІ ступенів), та друге однокласне, що мало два комплекти і розмістилось у старому приміщенні першого училища.

             Хто ж навчав сільських хлопчиків та небагатьох дівчаток у названих училищах? Нам не вдалося встановити імена найперших вчителів та завідуючих кибинської школи, але точно відомо, що з липня 1876 року вчителем земського училища працював Олексій Семенович Кравченко, а жовтня 1885 року до виконання обов'язків помічника вчителя приступила Олександра Петрівна Осипова. Із 1896 року вчителькою працювала Е.Ф. Колановська (закінчила 8-й педагогічний клас Кременчуцької гімназії), а з 1897 року змінився і помічник учителя—ним став  І.Н. Олександровський (4 класи духовного училища та склав іспит на звання учителя). Та вже наступного навчального року помічником учителя стала Марія Павлівна Гасухіна. 

         На 1906 рік вчителями працювали: Дмитро Іванович Шульга та Іван Михайлович Собельников (обидва отримали свідоцтва на звання вчителя), а також Анна Іванівна Макар'єва.  Наступного  1907 року до школи прибули вчительки—сестри  Боржицькі—Анна Павлівна та Ксенія Павлівна (закінчили Кам'янець-Подільське єпархіальне училище).  7-го жовтня  1910 року  вчителем-завідуючим було призначено Володимира Васильовича Лебединського—разом із ним працювали: Анастасія Іванівна Ляхович, Надія Григорівна Броневська та Ксенія Павлівна Боржицька.

         Найпершою вчителькою у другому  народному училищі була  Марія Архипівна Малик, а з першого вересня 1914 року у школі почав працювати Микита Петрович Хоменко—засновник відомої у нашому краї  учительської династії.                     

           Після вигнання із   території Миргородщини   денікінської армії, радянською владою 15 грудня   1919 року   організовано Миргородський повітовий відділ народної освіти,   який одразу ж виявив, що школи не функціонували за браком   палива, учителі не одержували платні і голодували, позашкільна   робота завмерла. Найперше чим зайнявся відділ—це створення ще 17 волосних відділів освіти та організацією на території повіту    21 садочка— майдана   та 2   дитячих   колоній—безпритульних   дітей    вже тоді не бракувало.

Точних відомостей про діяльність  такого  садочка  у Кибинцях не збереглося, але  у комуністичному суботнику по заготівлі дров для опалення приміщення школи взяли участь наші учителі, старші учні та селяни. Весною наступного року у   школі почалося навчання з нових предметів: природознавства,   географії, геології  та практичні заняття на зразкових городах.

     Здійснювалася докорінна перебудова шкільної мережі. Початкові школи   переводилися на семирічне навчання. Деякі семирічки на десятирічний строк навчання.   У 1934 р. запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи трьох типів: початкова (чотирирічне навчання), неповна середня (семирічне) і середня (десятирічне). Школа колгоспної молоді у Кибинцях теж стала  середньою і передвоєнного 1940 року випустила перших за свою історію десятикласників.  Вже в 1932/1933 навчальному році 98% дітей шкільного віку ходили до школи.                                                                                                                                                                У 1935 р. окремою партійною постановою визначалися початок і кінець навчального року, тривалість уроку, запроваджувалися правила поведінки і єдина шкільна форма, єдині норми і п'ятибальна система оцінювання.

             Бурхливий процес становлення та розвитку сільської школи зупинила Велика Вітчизняна війна. За час німецької окупації  1941—1943 років, заняття в школі  не проводилися, а її приміщення стало місцем дислокації  для підрозділу допоміжної поліції та коней.

       Після визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників у вересні 1943 року, відновилися заняття у Кибинській школі. Не всі учні з довоєнних класів сіли знову за парти, багато з них працювали у відновленому колгоспі, інших захопив вихор війни  і розкидав по світу. Але ні злидні з нестатками, ні безпросвітна праця за трудодні, ні світова війна, не у дітях бажання навчатись, стати розумними, освіченими, досягти успіхів у житті та праці.  

bottom of page